Звуки і букви української мови: скільки їх і чим вони різняться

223

Скільки звуків в українській мові? Але відповідь одразу викликає подив: звуків і букв різна кількість, і ця різниця не випадкова. Вона відображає саму природу мови — те, як ми говоримо, і те, як ми пишемо, не завжди збігається один до одного.

Якщо коротко: в українській мові 38 звуків і 33 букви. Але щоб зрозуміти, чому так, треба розібратись детальніше.

Що таке звук і що таке буква

Звук — це те, що ми вимовляємо і чуємо. Це фізичне явище: коливання повітря, яке сприймає наше вухо. Звуки існують у мовленні — живому, усному.

Буква — це графічний знак, яким ми позначаємо звук на письмі. Букви існують у тексті.

Між ними є зв’язок, але не завжди пряма відповідність. Одна буква може позначати два звуки. Два знаки можуть позначати один звук. Деякі букви взагалі не мають власного звука.

Саме тому лінгвісти розрізняють два рівні мови: фонетичний (звуки, мовлення) і графічний (букви, письмо).

Скільки звуків в українській мові

В українській мові 38 звуків. З них 6 — голосні, 32 — приголосні.

Ця цифра може здивувати тих, хто пам’ятає зі школи інші числа. Справа в тому, що в різних підручниках подають різні дані — від 36 до 38 звуків — залежно від того, як рахувати деякі спірні випадки. Найповніший підрахунок дає 38.

Для порівняння: букв в українському алфавіті 33. Тобто звуків на п’ять більше, ніж букв.

Чому звуків більше, ніж букв

Причин кілька, і кожна з них цікава по-своєму.

Перша причина: тверді і м’які пари. Більшість приголосних букв в українській мові позначають два різних звуки — твердий і м’який варіант. Буква “н” у слові “нога” і буква “н” у слові “ніч” — це різні звуки, хоча буква та сама. Те саме з “л”, “р”, “д”, “т” і більшістю інших приголосних.

Друга причина: африкати. Звуки “дж” і “дз” — це злиті звуки, кожен з яких позначається двома буквами. “Джерело” — тут “дж” є одним звуком, а не двома. Але букв витрачається дві.

Третя причина: йотовані букви. Букви Я, Ю, Є, Ї в певних позиціях позначають два звуки одразу — “й” плюс голосний. “Яблуко” — перша буква позначає звуки “й” і “а” разом. Одна буква, два звуки.

Четверта причина: апостроф. Він не є буквою і не позначає жодного звука, але впливає на вимову — після нього Я, Ю, Є, Ї вимовляються з “й”.

Повна таблиця звуків української мови

Голосні звуки — 6

В українській мові шість голосних звуків. Саме звуків — не букв. Голосних букв 10, але чотири з них (Я, Ю, Є, Ї) — йотовані і позначають поєднання “й” + голосний, а не окремий звук.

Шість голосних звуків і букви, що їх позначають:

1. [а] — буква А, а також Я після приголосного (“мати”, “ряд”)
2. [е] — буква Е, а також Є після приголосного (“небо”, “поле”)
3. [и] — буква И (“ми”, “синій”, “риба”)
4. [і] — буква І, а також Ї після приголосного (“ліс”, “ніч”)
5. [о] — буква О (“вода”, “море”, “дорога”)
6. [у] — буква У, а також Ю після приголосного (“рука”, “люди”)

Усі голосні звуки вимовляються вільно — без перешкод, з вібрацією голосових зв’язок. Саме вони утворюють склади.

Приголосні звуки — 32

Приголосних звуків 32. Вони поділяються за кількома ознаками.

За участю голосу: дзвінкі і глухі. За твердістю: тверді і м’які. За місцем і способом творення: губні, зубні, шиплячі, задньоязикові та інші.

Повна таблиця приголосних звуків:

Дзвінкі тверді: [б], [в], [г], [ґ], [д], [дж], [дз], [ж], [з]. Дзвінкі м’які: [б’], [в’], [г’], [ґ’], [д’], [дз’], [з’]. Сонорні тверді: [л], [м], [н], [р], [й]. Сонорні м’які: [л’], [м’], [н’], [р’]. Глухі тверді: [п], [ф], [к], [х], [т], [с], [ц], [ч], [ш], [щ]. Глухі м’які: [п’], [ф’], [к’], [х’], [т’], [с’], [ц’].

Апостроф у позначенні звука [‘] означає м’якість.

Зверніть увагу: Ж, Ш, Ч, Щ, Дж не мають м’яких пар — вони завжди тверді. Й завжди м’який і завжди дзвінкий.

Голосні звуки: детальніше

Шість голосних звуків утворюють основу складової структури мови. Скільки голосних у слові — стільки й складів.

Голосні звуки різняться за кількома параметрами: за підйомом язика (високі, середні, низькі) і за рядом (передні, задні).

[і] і [и] — звуки переднього ряду, але різного підйому. [і] — вищий, [и] — нижчий і трохи задніший. Саме тому вони сприймаються по-різному: “ліс” і “лис”, “він” і “вин”.

[у] і [о] — звуки заднього ряду. [у] — закритий, губи витягнуті вперед. [о] — більш відкритий.

[а] — найнижчий звук, рот відкривається найширше.

[е] — середній звук, займає проміжне положення між [і] та [а].

Ненаголошені голосні в українській мові вимовляються коротше і з меншою виразністю. Найпомітніше це для [е] та [и]: у ненаголошеній позиції вони зближуються — звук [е] набуває відтінку [и], і навпаки. Саме через це виникають орфографічні труднощі зі словами на кшталт “весна”, “земля”, “криниця”.

Приголосні звуки: детальніше

Сонорні — найдзвінкіші

Окрема підгрупа дзвінких — сонорні звуки: [л], [л’], [м], [м’], [н], [н’], [р], [р’], [й].

У них голос переважає над шумом. Вони не мають глухих пар і ніколи не оглушуються — навіть у кінці слова або перед глухими приголосними.

Саме сонорні звуки роблять українську мову такою плавною і мелодійною. Слова на кшталт “калина”, “малина”, “соловей”, “вечорниця” — переповнені сонорними.

Шиплячі — окрема група

Ж, Ш, Ч, Щ, Дж — шиплячі. Їх об’єднує характерний шиплячий призвук, що виникає через специфічне положення язика.

Усі шиплячі в українській мові тверді. Після них пишемо И, а не І (жити, шити, чисто), і не вживаємо знак м’якості.

Африкати — злиті звуки

[дж] і [дз] — африкати. Кожен з них вимовляється як єдиний злитий звук, хоча на письмі позначається двома буквами.

[дж] — дзвінка пара до [ч]. Приклади: “джерело”, “бджола”, “джміль”. [дз] — дзвінка пара до [ц]. Приклади: “дзвін”, “дзига”, “дзьоб”.

Важливо не плутати африкати з випадками, коли “д” і “ж” або “д” і “з” належать до різних морфем. У слові “підживити” — “д” і “ж” вимовляються окремо, бо “д” — кінець префікса, “ж” — початок кореня.

Різниця між звуком і буквою: конкретні приклади

Розглянемо кілька слів, де кількість звуків і букв не збігається.

Слово “яма” — 4 букви, але 4 звуки: [й], [а], [м], [а]. Буква “я” позначає два звуки — [й] і [а].

Слово “ялинка” — 6 букв, 7 звуків: [й], [а], [л’], [и], [н], [к], [а]. Знову “я” дає два звуки.

Слово “їжак” — 5 букв, 6 звуків: [й], [і], [ж], [а], [к]. Буква “ї” завжди позначає два звуки — [й] і [і].

Слово “джерело” — 7 букв, 6 звуків: [дж], [е], [р], [е], [л], [о]. Тут навпаки — дві букви “дж” позначають один звук.

Слово “щука” — 5 букв, 5 звуків: [шч], [у], [к], [а]. Буква “щ” позначає злитий звук [шч] — фактично це два звуки в одному.

Слово “знання” — 6 букв, 5 звуків: [з], [н], [а], [н’:], [а]. Подвоєна “нн” позначає один подовжений звук.

Транскрипція: як записують звуки

Для точного запису звуків у лінгвістиці використовують транскрипцію — запис у квадратних дужках.

Основні правила транскрипції:

1. Запис завжди у квадратних дужках: [мати]
2. М’якість позначається апострофом або рисочкою: [л’], [н’]
3. Подовжений звук позначається двокрапкою: [н:]
4. Наголос позначається рисочкою над голосним
5. Йотовані букви розкладаються на складові: Я = [й] + [а]

Транскрипція корисна не лише для лінгвістів. У школі фонетичний розбір слова — стандартне завдання, де треба записати всі звуки слова і охарактеризувати кожен.

Чому це важливо знати

Розуміння різниці між звуками і буквами — основа грамотності. Багато правил правопису стають зрозумілими саме тоді, коли знаєш, як слово звучить насправді.

Перевірка дзвінких перед глухими пояснює, чому пишемо “казка” через “з”, хоча чуємо “с”. Правило йотованих пояснює, чому після апострофа пишемо “я”, “ю”, “є”, “ї” — бо там обов’язково є звук “й”. Подовження пояснює подвоєні букви в словах “знання”, “життя”, “сіллю”.

Фонетика — не суха теорія. Це ключ до розуміння мови зсередини, де кожне правило має свою логіку, а не просто існує як виняток, який треба зазубрити.