Зміст
Частини мови — це фундамент граматики. Без розуміння того, якою частиною мови є слово, неможливо правильно відмінювати, писати і будувати речення. Розберімось, скільки частин мови в українській мові, як їх розрізняти і на що звертати увагу.
Скільки частин мови в українській мові
В українській мові виділяють 10 частин мови. Вони поділяються на три великі групи:
- Самостійні частини мови — мають лексичне значення, є членами речення, відповідають на питання. Їх шість: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник.
- Службові частини мови — не мають самостійного лексичного значення, не є членами речення, служать для зв’язку слів. Їх три: прийменник, сполучник, частка.
- Вигук — окрема група, яка не належить ні до самостійних, ні до службових.
Самостійні частини мови — це актори в п’єсі. Службові — режисери і декоратори: вони не грають, але без них вистава не відбудеться.
Самостійні частини мови
Іменник
Іменник називає предмети, істоти, явища, поняття. Відповідає на питання хто? що?
Граматичні ознаки іменника:
- рід: чоловічий, жіночий, середній;
- число: однина і множина;
- відмінок: сім відмінків;
- відміна: перша, друга, третя, четверта.
Приклади: школа, учень, радість, Київ, сонце, любов, ім’я.
У реченні іменник найчастіше є підметом або додатком, але може бути й іншим членом.
Прикметник
Прикметник називає ознаку предмета. Відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє?
Прикметники бувають:
- якісні — називають якість: великий, красивий, холодний;
- відносні — виражають відношення до предмета: дерев’яний, міський, зимовий;
- присвійні — вказують на належність: батьків, мамин, сестрин.
Прикметник узгоджується з іменником у роді, числі і відмінку. У реченні найчастіше є означенням.
Числівник
Числівник називає кількість або порядок при лічбі. Відповідає на питання скільки? котрий?
Числівники бувають:
- кількісні: один, два, п’ять, сто, тисяча;
- порядкові: перший, другий, п’ятий, сотий;
- дробові: одна друга, три чверті;
- збірні: двоє, троє, четверо.
Кількісні числівники відмінюються за відмінками і не мають роду (крім один, два). Порядкові відмінюються як прикметники.
Займенник
Займенник вказує на предмети, ознаки або кількість, але не називає їх. Відповідає на ті самі питання, що й іменник, прикметник або числівник — залежно від розряду.
Розряди займенників:
| Розряд | Приклади |
|---|---|
| Особові | я, ти, він, вона, ми, ви, вони |
| Зворотний | себе |
| Присвійні | мій, твій, його, наш, ваш |
| Вказівні | цей, той, такий, стільки |
| Означальні | весь, кожний, сам, інший |
| Питальні | хто, що, який, чий, скільки |
| Відносні | хто, що, який, чий — у підрядних реченнях |
| Заперечні | ніхто, ніщо, ніякий, нічий |
| Неозначені | хтось, щось, якийсь, деякий |
Дієслово
Дієслово називає дію або стан предмета. Відповідає на питання що робити? що зробити? що робить? що робив? що буде робити?
Граматичні ознаки дієслова:
- вид: доконаний (написати) і недоконаний (писати);
- час: теперішній, минулий, майбутній;
- особа і число: я читаю, ти читаєш, він читає;
- спосіб: дійсний, умовний, наказовий;
- стан: активний і пасивний.
До дієслова відносяться також дієприкметник (“прочитана книга”), дієприслівник (“читаючи книгу”) і безособові форми (“читати — це корисно”).
Прислівник
Прислівник називає ознаку дії, стану або іншої ознаки. Відповідає на питання як? де? куди? звідки? коли? чому? навіщо?
Прислівник не змінюється — це його головна граматична особливість. У реченні найчастіше є обставиною.
Приклади: швидко, тихо, вгорі, вчора, навмисно, дуже, по-українськи, удвічі.
Розряди прислівників за значенням:
- способу дії: швидко, добре, навмисно;
- місця: тут, там, вгорі, скрізь;
- часу: вчора, сьогодні, завжди, нещодавно;
- причини: тому, через те, мимоволі;
- мети: навмисно, навспак, нарочито;
- міри і ступеня: дуже, надто, трохи, вдвічі.
Службові частини мови
Прийменник
Прийменник служить для зв’язку іменника (або займенника) з іншими словами і виражає різні відношення між предметами. Сам по собі не є членом речення.
Прийменники бувають:
- прості: в, на, під, над, до, від, з, за, по, при;
- складні: через, перед, після, між, біля;
- складені: на відміну від, у зв’язку з, незважаючи на.
Прийменник завжди вживається з певним відмінком. Наприклад, прийменник “до” — тільки з родовим відмінком: до школи, до міста, до мами.
Сполучник
Сполучник служить для поєднання однорідних членів речення або частин складного речення. Не є членом речення.
Сполучники бувають:
- сурядні: і, й, та, але, проте, однак, або, чи — з’єднують рівноправні частини;
- підрядні: що, щоб, якщо, коли, хоча, тому що, незважаючи на те що — приєднують підрядні частини до головних.
Частка
Частка надає словам або реченням додаткових відтінків значення або служить для утворення форм слів. Не є членом речення.
Розряди часток за значенням:
- заперечні: не, ні, ані — “Я не прийду”;
- питальні: чи, хіба, невже — “Чи ти прийдеш?”;
- підсилювальні: саме, якраз, навіть — “Саме він переміг”;
- видільні: лише, тільки, хоч — “Тільки він знав правду”;
- стверджувальні: так, авжеж, еге ж — “Так, я знаю”;
- формотворчі: б, би, хай, нехай — “Хай живе Україна”.
Вигук
Вигук — це особлива частина мови, яка виражає почуття, емоції, волевиявлення, але не називає їх. Не є членом речення, не відмінюється.
Приклади: ой, ах, о, ура, браво, ех, агов, тс-с, геть, ану.
Вигуки бувають:
- емоційні: ой, ах, ух, о, боже;
- волевиявлення: геть, тихо, стоп, ану;
- етикетні: дякую, будь ласка, привіт, вибачте.
Від вигуків треба відрізняти звуконаслідування: ку-ку, гав-гав, дзень, хрусь. Вони передають звуки природи або тварин.
Зведена таблиця частин мови
| Частина мови | Питання | Приклади | Член речення |
|---|---|---|---|
| Іменник | хто? що? | школа, радість, Київ | підмет, додаток |
| Прикметник | який? чий? | красивий, батьків | означення |
| Числівник | скільки? котрий? | п’ять, перший | різні |
| Займенник | хто? який? скільки? | він, мій, стільки | різні |
| Дієслово | що робить? | читає, написав | присудок |
| Прислівник | як? де? коли? | швидко, вчора | обставина |
| Прийменник | — | в, на, до, від | не є членом |
| Сполучник | — | і, але, що, якщо | не є членом |
| Частка | — | не, хай, саме | не є членом |
| Вигук | — | ой, ура, геть | не є членом |
Як визначити частину мови
Алгоритм визначення частини мови:
- Поставте до слова питання — це звузить коло варіантів.
- Визначте, чи змінюється слово (відмінюється, дієвідмінюється) — службові і прислівник не змінюються.
- Визначте, яким членом речення є слово — підмет або додаток найчастіше іменник, означення — прикметник, присудок — дієслово.
- Перевірте граматичні ознаки — рід, число, відмінок, час.
Найнадійніший спосіб визначити частину мови — поставити питання і визначити роль у реченні. Слово “зелений” у реченні “зелений ліс” — прикметник. Те саме слово “зелений” у реченні “зелений прийшов першим” — іменник.
Слова, що можуть бути різними частинами мови
Одне і те саме слово може бути різними частинами мови залежно від контексту:
- “Молодий іде на роботу” — молодий є іменником, бо відповідає на питання хто?
- “Молодий лікар” — молодий є прикметником, бо відповідає на питання який?
- “Він плаче від болю” — від є прийменником.
- “Він відійшов від мене” — від є прийменником.
- “Добре вчитись” — добре є прислівником.
- “Добре слово” — добре є прикметником.
Саме тому при визначенні частини мови завжди треба спиратись на контекст і питання в реченні, а не лише на форму слова.
